Дніпровсько-Орельський природний заповідник створений в 1990 році, і в 2000-му році буде відзначати свій десятирічний ювілей. Такий термін існування заповідника вже достатній, щоб робити перші висновки про вплив нового режиму заповідання на комплекс екосистем заповідної території. Отже, необхідність подання загального огляду рослинності заповідника є дуже актуальною і давно назрілою. Слід зазначити, що в перші роки після створення заповідника в зв’язку з кадровими і організаційними складностями, рослинний покрив його практично не вивчався. Тепер ми маємо лише фрагментарні, уривчасті дані щодо окремих типів рослинності, котрі вивчались, як кажуть, "паралельно” з виконанням інших робіт. Перша спроба проаналізувати стан рослинного покриву даної території прийнята в 1996 році, коли в "Літопису природи” було приведено приблизний "Продромус” з дотриманням домінантних принципів класифікації. Протягом 1997-1998 рр. в заповіднику і на прилеглій території проводились нові геоботанічні дослідження, які дали змогу конкретизувати і деталізувати цей "Продромус”. Проте, ми поки що не намагаємося розробити класифікаційну, уніфіковану таблицю синтаксонів для заповідника. Підкреслюємо, що це лише попередній зведений список угруповань. Особливо критичним є виділення формацій лучної рослинності за принципом домінування одного виду, оскільки практично всі луки заповідника є полідомінантними угрупованнями. Звичайно, що територія заповідника, хоча й не досліджувалась геоботаніками в перші роки його існування, - але вона не могла залишитись зовсім "білою плямою”, і в минулі роки (ще до створення заповідника) неодноразово привертала увагу як флористів, так і геоботаніків. Тут, вірогідно, працювали під час експедицій по Дніпру Ю.Клеопов та інші дослідники першої половини нашого сторіччя. Однак історія вивчення безпосередньо території заповідника починається з експедицій Дніпропетровського держуніверситету наприкінці 30-х років. Робота О.Л. Бельгарда і Т. Кириченко (1938) – практично стосується лісової рослинності заповідника і дає тепер чудову змогу проаналізувати динаміку рослинного покриву за 60-річний проміжок часу. Після цього Комплексна експедиція ДДУ працювала на території майбутнього заповідника наприкінці 50-х років. На третьому етапі "дозаповідного” вивчення території, починаючи з 70-х років і до кінця 80-х років експедиція працювала переважно в плавнях Таромського Уступу. За цей час було отримано чимало цінних даних щодо морфології, класифікації і продуктивності угруповань водної і навколоводної рослинності (Барановський, 1993). Отже, враховуючи все вищезазначене, нижче ми наводимо огляд сучасної рослинності Дніпровсько-Орельського природного заповідника. Згідно геоботанічного районування УРСР територія належить до Новомосковського (Дніпровсько-Самарського) району Павлоградського (Дніпровсько-Донецького) округу. Площа заповідника складає 3766 га. Вся територія знаходиться в межах заплавної і борової терас Дніпра з тією особливістю, що на північному заході, біля нового русла р. Орель, борова тераса значно змінена і трансформована діяльністю річищ р. Проточі (останні, за деякими припущеннями, є не що інше, як давні залишки русла, або одного з дельтових рукавів р. Орелі (або р. Чаплинки). Власне заплава найкраще розвинута в центральній частині заповідника (досягає тут ширини 2,1 км - Таромський уступ), вверх і вниз по Дніпру смуга заплави поступово стає вужчою, (від 0,5 до 1,5 км) – так звані Миколаївські і Обухівські плавні. Так само і арена найбільш розвинута в центральній частині заповідника (до 2,5 км). У відповідності із загальною геоморфологічною будовою території тут представлений єдиний в фітоценогенезному відношенні комплекс заплавно-псаммофітної рослинності, який досить чітко розподіляється на дві екологічно-геоморфологічні групи: заплавну і псаммофітну (аренну). Рослинність заплави переважно утворена гідрофільними і мезофільними, рослинність арени – ксеро- і мезоксерофільними і невибагливими до багатства ґрунтів угрупованнями. Як в заплаві, так і на арені є й лісові, і лучні, і псаммофільні угруповання. Проте, в заплаві відсутні псаммофільно-степові типи, а на арені – водні і болотні угруповання. Якщо коротко охарактеризувати загальний стан рослинності за ландшафтно-фізіономічними ознаками, то можна сказати, що в заплаві Дніпра панує складний комплекс заростаючих озер, відкритих плес і протоків, очеретових займищ, осокірників, вербняків, а на гривах – в’язо-дубняків і фрагментів лук. Високі гриви – вкриті шелюгою і піщаним лучно-степовим різнотрав’ям. Арена – це підвищений кучугурний ландшафт з пануванням соснових рідколісь (на півдні), піщаного степу, осиково-тополевих колків, штучних білоакацієво-соснових лісів (на півночі заповідника). Своєрідний природний комплекс являє собою Орлова балка, в якій на тлі агрокультурної та сегетальної рослинності трапляються залишки пристепових типів – дубняків з терновими узліссями і остепнених лук. Найзручнішою для загального огляду усього рослинного покриву заповідника нам вбачається схема охарактеризування синтаксонів за типом життєвої форми рослин-ценозоутворювачів, і потім – за типом місцезростання. (Характер флористичного складу угруповань в такому поданні приблизно відповідає виділеним одиницям). Лише на рівні формацій і асоціацій нами за основу бралися флористичні списки і показники проективного покриття домінуючих видів.
Лісова рослинність
Основою для кількісної оцінки різних типів рослинності заповідника слугували матеріали лісовпорядкування заповідника (1992 р.). Згідно з цими даними, лісова рослинність займає близько 1797,4 га, що складає 47,7% всієї площі заповідника (в тому числі близько 125 га соснового лісу, пройденого пожежею в 1998 році).
Ліси заплави належать до середньозаплавного типу і, за винятком окремих експериментальних ділянок, є природного походження.
Навпаки, за винятком невеликих осиково-тополевих колків і чагарникових формацій, лісова рослинність арен – штучного походження. Ліси долини Проточі переважно штучного походження, з невеликою (близько 15%) долею природних дібров і тополевників.
Середньозаплавні листяні ліси складають екологічне ядро рослинного покриву заплави, в цілому займають площу близько 900 га і представлені 4 деревними (власне, "лісовими”, - Querceta roburi, Populeta nigrae, P. albae, Saliceta albae) і 4 чагарниковими формаціями (Saliceta triandrae, S.acutifoliae, S. cinereae, Amorpheta fruticosae).
1. Формація дуба звичайного - Querceta roburi Під дубняками в заплаві – близько 310 га. На зважаючи на багаторазові (за історичний період) вирубки і зміни в гідрорежимі р. Дніпра, дубові ліси і зараз займають дуже важливу роль у формуванні рослинного, а також – ґрунтового покриву, в регулюванні гідрорежиму заплави та її мікроклімату. На підставі вивчення еколого-флористичних особливостей і просторової будови дібров, нами встановлено дві групи асоціацій, досить чітко відокремлених територіально і за умовами зростання. Перша група – власне середньозаплавні в’язові діброви – приурочені до заплави Дніпра і простягаються смугою від крайньої західної точки заповідника і до Таромського уступу, займаючи в заплаві вузькі супіщані гриви і ували з добре дренованими шаруватими дерновими ґрунтами, а також виположені гряди між широкими плесами і бакаями. В межах даної групи асоціацій ми виділяємо шість асоціацій: 1. Ulmeto (laevis) Quercetum aristolochiosum 2. Ulmeto (laevis) Quercetum glechomosum
3. Ulmeto (laevis) Quercetum urticosum 4. Ulmeto (laevis) Quercetum convalariosum 5. Ulmeto (laevis) Quercetum rubosum 6. Ulmeto (laevis) Quercetum lysimachiosum (nummulariae)
Всі ці угруповання знаходяться в ряду трофності De” (згідно схеми лісорослинних умов О.Л. Бельгарда), а в ряду підґрунтового вологозабезпечення – від cвіжуватих до вологих. В центрі екологічного оптимуму серед зазначених асоціацій стоїть в’язова діброва з конвалією, котра характеризується найбільш складною структурою, найвищою стійкістю, відносним багатством флори із участю кверцетальних і неморальних елементів.
Крім Ulmus laevis Pall., в деревостані часто трапляється Ulmus glabra Huds., але він ніколи не виступає в едифікаторній ролі. Друга група асоціацій – в’язово-чорнокленові діброви. Їх найбільш характерна риса – обов’язкова присутність чорноклену (Acer tataricum L.) в підліску. Коедифікатором, крім Ulmus laevis, нерідко буває Ulmus glabra. Ці діброви мають ознаки, що зближують їх із галофільними дібровами Приорілля і короткозаплавними дібровами Присамар’я. Територіально вони займають заплавні екотопи Проточі, і просторово ізольовані від середньозаплавних в’язових дібров. В межах зазначеної ділянки чорнокленові діброви мають суцільне розповсюдження на площі близько 60 га. Приблизно дві третини таких дібров мають штучне походження. Проте, насадження були створені в умовах екологічної відповідності і нині, за відсутності будь-яких регулюючих лісогосподарських заходів, набувають риси природних дібров. Ділянки чорнокленових дібров первинного (природного) походження збереглися в притерасній частині заплави р. Проточі, навколо притерасних боліт, а також в прирусловій заплаві вздовж берегів окремих водойм системи Проточі. Слід відмітити, що на прируслових валах р. Дніпра інколи трапляються невеликі ділянки дібров з чорнокленом, котрі також слід віднести до групи асоціацій чорнокленових дібров. На сьогодні виділені наступні асоціації в’язово-чорнокленових дібров в межах заповідника:
1. Ulmeto (laevis) Аcereto (tatarica) Quercetum toriliosum; 2. Ulmeto (laevis) Аcereto (tatarica) Quercetum convalariosum; 3. Ulmeto (laevis) Аcereto (tatarica) Quercetum urticosum; 4. Ulmeto (glabra) Аcereto (tatarica) Quercetum convalariosum; 5. Acereto (tatarica) Quercetum roburi. 2. Формація тополі чорної (осокора) – Populeta nigrae Осокірники є найбільш поширеним типом деревної рослинності в заплаві і на островах Дніпра, як в межах заповідника, так і в цілому на верхній ділянці Запорізького водосховища. В Дніпровсько-Орільському заповіднику чорнотополеві ліси поширені по всій заплаві. На островах вони є цілком переважаючим типом, в заплаві Дніпра найбільш поширені від Обухівських плавнів до Таромського уступу, а на Проточі – трапляються фрагментарно, переважно в притерасній частині. Загальна площа осокірників – близько 400 га. Найбільш характерною рисою цих лісів є присутність в підліску аморфи чагарникової – рослини-чужинця, що чудово пристосувалась до умов заплави Дніпра, а найбільше – до осокірників, де стала невід’ємним структурним компонентом. Екотопи осокірників – виположені ділянки, переважно – центральної заплави, які можуть заливатися повеневими водами навесні, але влітку ґрунти завжди вільні від поверхневих вод, рівень підґрунтових вод в межень знаходиться на глибині від 1 до 2 метрів. Флористичний і синтаксономічний склад осокірників доволі збіднений і одноманітний. Виділяються такі угруповання (перелічені в напрямку підвищення зволоженості місцезростань):
А. В’язо-осокорники Асоціації: 1). Ulmeto (laevis) populetum (nigrae) calamagrostiosum m 2). Ulmeto (laevis) populetum (nigrae) rubosu Б. Осокорники 3). Populetum (nigrae) amorphosum В. Вербо-осокорники 4). Saliceto (albae) populetum (nigrae) amorphosum 5). Saliceto (albae) populetum (nigrae) rubosum 3. Формація тополі білої – Populeta albae
Ця формація представлена характерними білотополевими гайками, котрі найчастіше являють собою вегетативні клони, або, рідше, одновікові насіннєві насадження. Деревостан моновидовий, дуже рідко в таких гайках трапляються окремі дерева осокора, або в’язу – в другому ярусі. Підлісок слаборозвинений, травостан також дуже бідний, як за видовим складом, так і за проективним вкриттям. Трапляються білотополевники переважно в центральній і прирусловій заплаві, на осолоділих ґрунтах, поміж озерами на широких виположених гривах, в неглибоких блюдцеподібних зниженнях, рідко – на островах. На Проточі зустрічаються штучні білотополеві ліски на солонцюватих і осолоділих ґрунтах, в цілому – більш ксерофітизовані, ніж природні заплавні гайки тополі білої. Виділяються такі асоціації:
1). Populetum (albae) rubosum 2). Populetum (albae) purum 3). Franguleto (alnus) Populetum (albae) amorphosum 4). Populetum (albae) graminosum 4. Формація верби білої – Saliceta albae Угруповання верби білої розвиваються звичайно, як вузькі смуги вздовж заплавних озер, навколо тимчасових (пересихаючих) водотоків. Дуже рідко трапляються ділянки вербняків площею більше 0,5 га, - на заболочених місцях в притерасній та прирусловій заплаві. На молодих островах і косах Дніпра формуються піонерні угруповання верби білої, які тут є досить поширеними, але при подальших автосукцесійних змінах вони найчастіше переходять у вербо-осокорники.
Усього виділяється чотири асоціації: 1). Salicetum (albae) amorphosum (fruticosae) 2). Salicetum (albae) caricosum (acutiformis) 3). Salicetum (albae) caricosum (ripariae) 4). Salicetum (albae) phragmitosum (australis) Чагарникова рослинність плавней заповідника складається чотирма формаціями, з яких три – це угруповання різних видів верб, а одна – аморфи чагарникової – має вторинне походження на місці аборигенних рослинних типів дніпровської заплави. В найбільш заболочених позиціях, біля боліт і водойм, що втратили постійний зв’язок із Дніпром, зростають нечисленні для заповідника сіролозняки: Salicetum (cinereae) caricosum (acutiformis). Жовтолозняки (Saliceta triandrae) в минулому мали більше поширення в плавнях Дніпра, але їх площі дуже зменшились після зарегулювання русла Дніпра і розселення аморфи чагарникової, що витіснила вербу трьохтичинкову з притаманних їй місцезростань. Нині жовтолозняки зустрічаються на заростаючих мілководних еутрофних озерах центральної і притерасної заплави. На відміну від гідрофільних угруповань двох попередніх формацій, шелюжники (Saliceta acutifoliae) розповсюджені доволі широко по сухуватих і сухих піщаних валах, на кучугурах, підвищених ділянках островів. Угруповання шелюгу на відміну від всіх вищезгаданих типів, зустрічаються як в заплаві, так і на арені. Основною асоціацією, напевне, слід вважати, все ж таки заплавну Salicetum (acutifoliae) caricetum (colchicae), що є піонерним угрупованням на молодому, звичайно крупнозернястому піщаному алювії островів і сучасного прируслового валу. Друга асоціація – Saliceta (acutifoliae) Festucosum (beckeri) територіально більш поширена (заплава і арена). Крім того, збереглися ділянки, де шелюг висаджувався штучно, і нині натуралізувався. Формація аморфи чагарникової (Amorpheta fruticosae) являє собою угруповання, новоутворені аморфою в процесі натуралізації в умовах заплави Дніпра. Поширена практично по всій заплаві, особливо – по островах. Інколи утворює суцільні непрохідні зарості площею до кількох гектарів. Найбільш характерна на місці зруйнованих і старіючих осокірників, а також на заболочених ділянках, що за умовами зростання наближаються до очеретово-жовтолозових угруповань, але дещо менш зволожених. Лісова рослинність арен представлена п’ятьма деревними формаціями і двома чагарниковими, з яких Saliceta acutifoliae охарактеризована вище, а чорнокленники Acereta tataricae за будовою є перехідними угрупованнями від справжніх чагарникових до деревних, отже вони охарактеризовані в складі лісової деревної рослинності. Із п’яти деревних формацій три, переважаючі в рослинному покриві за площею, представлені штучними лісовими насадженнями – сосни звичайної (Pineta sylvestris), білої акації (Robinieta pseudoacaciae) i сосни кримської (Pineta pallasianae). При цьому дві останні формації складені деревними породами-інтродуцентами. Четверта і п’ята формації – осики і тополі білої представлені відповідно асоціаціями Populeta (tremulae) Poetum (pratensis) i Populeta (albae) Stellarietum (gramineae) займають зовсім незначні площі, але мають природне походження, трапляються невеличкими своєрідними ксерофітизованими колками в зниженнях серед кучугур, а в західній частині арени вони заміщуються осокоровими колками Populeta (nigrae) Elytrigiosum (repens). В формуванні біогеоценотичного покриву арен Дніпровсько-Орельського природного заповідника визначаючу роль відіграють сосняки із сосною звичайною (Pinus sylvestris L.), котрі переважно знаходяться тут в умовах як географічної (південна межа природного ареалу), так і екологічної відповідності. Соснові ліси займають площу близько 700 га (18,5%), і представлені переважно монотипними деревостанами віком від 25 до 50 років. Близько 25 га складають мішані деревостани (із білою акацією, дубом звичайним), приурочені до притерасної смуги Протовчанської частини арени. В геоморфологічному відношенні вся арена розподіляється на три ділянки – найвищу, призаплавну (найближчу до Дніпра), з найбільш гривастим кучугурним рельєфом і слабким задернінням грунтів. Сосна тут переважно молодого віку, у вигляді рідколісь і окремих невеликих масивів. Саме тут формується характерна для середньодніпровських арен амфіценотична група асоціацій Pinetum (sylvestris) festucosum (beckeri). Середня (давня) частина арени більш виположена і дещо знижена, зайнята переважно зімкнутими монокультурами і мішаними сосново-білоакацієвими посадками з переважанням бур'яново-борового травостану. Асоціації: Pinetum (sylvestris) purum - мертвопокривні, Pinetum (sylvestris) chelidoniosum, Pinetum (sylvestris) geraniosum (robertianae) – рідко, Pinetum (sylvestris) sambucosum (nigrae). На старих згарищах тут досить поширена асоціація з куничником - Pinetum (sylvestris) calamagrostiosum (epigeios). В середній частині арени на піщаних грунтах долини Проточі, а також на притерасному схилі (вздовж озер Плоске, Солоненьке) трапляються насадження сосни кримської (Pinetum (pallasianae) festucosum (beckeri)). В аренних умовах між руслом річки Проточі і Орловою балкою (генетично ці піски можуть бути частиною дніпровської арени, що повторно розмивались водотоками Проточі), умови більш сприятливі для росту соснових і мішаних лісів. Крім вищезгаданих соснових асоціацій, тут представлені дубо-сосняки (Querceto (roburi) Pinetum (sylvestris) sambucosum, Querceto (roburi) Pinetum (sylvestris) coryllosum. Співвідношення сосни і дуба в деревостані від 9:1 до 8:2. Східна і західна частини арени найменш залісені і являють собою псамофітний степ з рідкими пригніченими соснами на окремих ділянках – залишками колишніх спроб лісомеліорації пісків. Білоакацієві насадження (близько 90 га) знаходяться в північній частині арени. Вони тягнуться неширокими смугами серед бору, на рівних ділянках (квартали 11-17). Вік насаджень – від 30 до 40 років. Культура робінії добре натуралізувалась. В підліску – бузина чорна, рідко – глід гладенький, клен татарський. В деревостані часто – клен американський. Травостан бур’яново-лісовий, розвинутий слабо. Виділяємо дві асоціації білої акації:
Acereto (negundi) Robinietum (pseudoacaciae) chelidoniosum та Pineto (sylvestris) Robinietum (pseudoacaciae) dactilosum (glomeratae).
З усієї деревно-чагарникової рослинності арени найбільш цікаві (з точки зору синфітосозології) чорнокленники, розвинуті в західній частині (район озер Солоного і Солоненького). Вперше про них згадують Бельгард та Кириченко (1938), припускаючи їх природне походження, потім Д.Г. Ємшанов (1991). Ці унікальні угруповання ми попередньо виділяємо в формацію чорноклену (Acereta tatarica), і приводимо для заповідника три асоціації (за зростанням зволоження):
Berberideto (vulgaris) Aceretum (tataricae) polygonosum (odoratae) – середні частини і схили кучугур; Crataegeto (leymonogynae) Aceretum (tataricae) та Pyreto (communis) Aceretum (tataricae) convalariosum - западинки і північні схили кучугур.
Незвичайна структура чорнокленових "шапок”, наявність своєрідного флорокомплексу із значною участю неморальних видів і ендеміків (Polygonatum odoratum (Mill.) Druce, Corydalis solida (L.) Clairv., Peucedanum arenarium Waldst. Et Kit., Staсhys czernjaevii Schorst.) – все це свідчить про давність, своєрідність і природне походження угруповань неморально-пристепового типу в нетипових аренних умовах. Аренні чорнокленники заслуговують особливої уваги і подальшого вивчення. Завершуючи характеристику лісової (деревно-чагарникової) рослинності, слід вказати на декілька природних і штучних типів, що трапляються дуже рідко або поодиноко, але приймають участь у формуванні рослинного біорізноманіття Дніпровсько-Орельського природного заповідника. В заплаві відоме єдине насадження ясена, виділ площею близько 0,3 га і віком біля 50 років (Fraxinetum (excelsiori) rubosum), а на північно-східному краї Орлової балки є молода, загущена монокультура ясену – площею близько 1,0 га. Інтерес являють також насадження бархату амурського, що зростають серед суборів, двома ділянками загальною площею не більше 0,3 га. Культурам близько 45 років, мають сформовану напівтіньову структуру і нормальне плодоносіння. На чорноземовидних, солонцюватих ґрунтах долини Проточі, особливо в Орловій балці навколо дубняків або як самостійні угруповання трапляються зрідка терновники – Pruneta stepposae. В притерасній заплаві, біля оз. Солоненьке і біля Проточі (урочище Калжин Куток) збереглися невеликі вільшняки (Alneta glutinosae), нині нехарактерні для середньозаплавних умов р. Дніпра. Виділяється одна асоціація Alnetum (glutinosae) caricetosum (acutiformis). Деревостан переважно насіннєвого походження, віком до 40 – 50 років.
Джерело: http://zsu2.tripod.com/pdf/zsu6.pdf |
