Нелісова рослинність представлена в заповіднику псамофітоном, луками, солончаками, болотами, угрупованнями макрофітів (водна рослинність) і бур’яновими ценозами. Псамофітон займає значну площу, близько 372 га, на арені і високих піщаних грядах заплави, і хоча на більшій частині території є вторинним, зберіг ознаки аборигенності, насичений ендемічними видами і досить мозаїчний. Проте, ми наведемо нижче лише найбільш характерні і відокремлені морфологічно і екологічно угруповання, не намагаючись виділити асоціації. 1. Формація типчаку Бекера - Festuceta beckeri. Пануюча на пісках формація, як на арені, так і на сухих пісках в заплаві. Субдомінанти – кипець пісковий (Koeleria sabuletorum (Domin) Klok.), полин Маршалла (Artemisia marschalliana Spreng.), молочай Сегієрів (Euphorbia segueriana Neck.), та інші псамофіли. 2. Формація полину Маршалла - Artemisieta marshallianae. Розвинута на порушених степових ділянках арени, особливо при плескатому мезорельєфі. Широко розповсюджена. 3. Формація ковили дніпровської – Stippeta borysthenicae. В заповіднику – зникаюча формація. Відомо всього три дрібних "латки”, одна з яких – за межею заповідника ( в охоронній зоні). 4. Формація жита дикого - Secalieta sylvestris. На розбитих пісках, по протипожежних смугах, а також на високих слабозадернованих кучугурах. Складається переважно із однорічників. 5. Формація осоки колхідської - Cariceta colchicae. Піонерне угруповання на алювіальних високих грядах островів. Рідко зустрічається на давніх піщаних валах, де утворює щільний моновидовий травостан. 6. Формація зіноваті російської - Chamaecytiseta ruthenicae. На більш знижених ділянках рельєфу, по западинках, біля тополевих колків. По всій арені, але – нечасто. Страждає від пожеж. 7. Формація верби розмаринолистої – Saliceta rosmarinifoliae. Зростає вегетативним клонами по глибоких западинах серед кучугур, навколо осиково-тополевих колків. Рідко. 8. Формація лещиці волотистої – Gypsophilleta paniculatae. На порушених ґрунтах, при більш-менш мезофітизованому режимі підґрунтового зволоження (переважно в призаплавній смузі арени). Луки займають третє місце після лісів і водно-болотного комплексу в рослинному покриві заплавної частини заповідника (їх загальна площа близько 370 га). Хоча луки мають складну структуру і високу мозаїчність, але ці ознаки більше спрацьовують на рівні мікроасоціацій, парцел та синузій. На рівні асоціацій і тим більше формацій спостерігається досить однотипний склад угруповань. Луки розподіляються на екологічні групи формацій: остепнені луки, справжні луки, болотисті луки, солончакуваті луки, луки на бідних грунтах. Сингенез лучної рослинності дуже складний в межах заповідника, але нинішній стан їх можливо визначити за наявністю або відсутністю сінокосіння. Луки, що й нині залишаються більш-менш регулярно викошуваними, складають фітоценотичне і созологічне ядро лучної рослинності заповідника (це, переважно, справжні і солончакуваті луки, рідко – болотисті і остепнені). На внутрішніх ділянках заплави, ізольованих мережею водойм і боліт, формуються луки, що не знали сінокосіння (переважно болотисті луки, рідко – справжні або на бідних грунтах). Остепнені луки: переважно в Орловій балці і на верхній ділянці Проточі, на підвищеннях і схилах з чорноземовидними грунтами. Формації: Festuceta valesiacae; Poeta angustifoliae. Справжні луки: дуже високопродуктивні, в складі таких лук чимало раритетних видів рослин (як Orchis palustris Jacq., Iris sibirica L., Coronaria flos-cuculi (L.) A.Br. та ін.) Формації: Bromopseta inermis; Alopecurus pratensis; Elytrigieta repentis; Galiumeta physocarpae; Calamagrosteta epigeios. Солончакуваті луки: на верхній ділянці Проточі – найпоширеніша група, в заплаві (від Таромського уступу до Миколаївського уступу) трапляються рідко, в зв’язку з вилуженністю і дренованістю грунтів і довгозаплавним режимом території. Формуються в рівних, плескатих зниженнях, на важких грунтах (саги). Засолення на багатьох луках носить сезонний характер. Формації: Cariceta distantis; Artemisieta santonicae; Plantagineta cornutii; Festuceta valesiacae, та інш. Болотисті луки: поширені як на Проточі, так і в плавнях Дніпра, відрізняються дуже продуктивним високотрав’ям і є невід’ємним структурним елементом плавневого природного комплексу. На відміну від усіх інших груп, на цих луках грунти перезволожені на лише в періоди "високої води”, а цілорічно. Формації: Cariceta otrubae; Agrosteta stoloniferae; Phalaroides arundinaceus. Луки на бідних грунтах (пустошні): тут серед домінантів – оліго- і мезооліготрофи. Грунти – супіщані помірнозволожені деренові. На молодих заростаючих островах і гривах заплави, рідко – на мезофітних ділянках арени, а також як вторинні (проміжні) угруповання (на місці згарищ, ріллі, та інш.). Формації: Galiumeta verum; Scirpoideta holoschoenus; Calamagrosteta epigeios. Солончакова рослинність в межах заповідника представлена єдиною ділянкою (в кв. № 48). Тут посередині вологої луки в блюдечкоподібній западині розвинутий невеличкий солончак (біля 5х10 метрів), який за останні три роки збільшив площу на третину. Він являє собою угруповання Salicornietum europaea+Cryspis aculeata+Halimione pedunculata. Крім зазначених домінантів, солончак включає специфічні характерні види, що за межами цієї ділянки в заповіднику більше не трапляються (хоча взагалі є типовими широкорозповсюдженими галофітоїдами і галофітами). Наприклад, це такі види, як, Spergularia media (L.) C. Presl., Taraxacum bessarabicum (Hernem.) Hand.-Mazz. та ін. Болотна рослинність представлена еутрофними очеретовими і осоковими болотами і відіграє одну з визначаючих ролей у формуванні ценотичного покриву заплавної частини заповідника. Болота заповідника можна назвати болотами "плавневого типу”. Для них характерний так чи інше промивний режим, хоча і дуже уповільнений. Загальна площа боліт близько 543 га. Нами встановлено наступні основні болотні формації: 1. Формація очерету звичайного - Phragmiteta australis. Найбільш поширений тип, в плавнях, на заростаючих ділянках і мілководдях Проточі. Є одним з найважливіших ландшафтоутворюючих елементів заплави Дніпра. 2. Формація лепешняку великого - Glycerieta maximae. Розсіяно зустрічається біля берегів мілководних водойм, смугами від 3 до 20 м завширшки. Асектатором цих угруповань виступає рідкісний в Степовому Придніпров’ї Ranunculus lingua. 3. Формація осоки прибережної - Cariceta ripariae. Один з найпоширеніших типів болотної рослинності в заповіднику. Найбільш типові місця зростання – кінцеві заростаючі частини великих озер, притерасні зниження, часто – із вербою білою (окремі дерева) та з чагарниковими вербами. 4. Формація осоки пухирчастої - Cariceta vesicariae. Малопоширені угруповання, котрі зустрічаються лише в прирусловій і більш рідко – в центральній заплаві Дніпра, на виположених рівних берегах озер, що заливаються при водопіллі, а влітку нагадують лучні екосистеми. 5. Формація осоки гостровидної - Cariceta acutifornis. Звичайно трапляється по внутрішніх (ізольованих) болотах в оточенні деревної рослинності. В притерассі та прируслів’ї. 6. Формація осоки гострої - Сariceta acutae. Серед відкритих (безлісих) заплавних просторів, вздовж вузьких замулених канав і проток, по зниженнях серед солончакуватих плавневих лук. 7. Формація ситнягу болотного - Eleocharieta palustris. Трапляється на мінералізованих замулених болотах біля старого русла Проточі та по заболочених блюдцеподібних зниженнях дніпровської заплави, також – на островах Дніпра по заростаючим захищеним водоймам. Займає незначні площі. 8. Формація рогозу широколистого - Typheta latifoliae. Трапляється плямами серед очеретових заростей і угруповань інших видів рогозів, на більш знижених (глибоководних) ділянках. 9. Формація рогозу вузьколистого - Typheta angustifoliae. Утворює смуги навколо проток, бакаїв, внутрішніх озер (між смугою справжньої водної рослинності і смугою очерету). 10. Формація рогозу Лаксмана - Typheta laxmanii. В подібних до попередньої формації умовах, але на більш мінералізованих ділянках. 11. Формація куги Табернемонтана - Schoenoplecteta tabernaemontanii. В найбільш глибоких ділянках ("вікнах”) боліт, серед угруповань очерету звичайного, осоки прибережної та ін. 12. Формація омегу водяного - Oenanthaeta aquaticae. В заповіднику не дуже поширена, у пересихаючих "вікнах” боліт, в центральній заплаві, притерасній частині заплави Проточі. Наступну групу ми характеризуємо нижче як повітряно-водну рослинність. За екологічними та габітуальними ознаками дуже подібна до болотного комплексу, і займає середнє положення між болотами та справжньою (макрофітною) водною рослинністю. У цій групі спостерігаємо досить високе різноманіття угруповань, серед яких назвемо лише головні, більш характерні для території заповідника. - Формація сусаку зонтичного - Butometa umbellatii; - Формація стрілолисту звичайного - Sagittarierta sagittifoliae; - Формація частухи подорожникової - Alismateta plantago-aquaticae; - Формація ситнягу голчастого - Eleocharieta acicularis; - Формація вероніки грязьової - Veroniceta anagalloides; - Формація бульбокомишу морського - Bulboschoeneta maritimae, та інші угруповання. Справжня водна рослинність займає ту частину простору в заповіднику, що постійно перебуває під водою (постійні водойми), а це близько 600 га, або 15% території заповідника. Макрофітні угруповання є дуже важливим компонентом в природному комплексі заповідника і цікавим об’єктом досліджень, як з точки зору взагалі геоботаніки, так і фітосозології зокрема. Слідом за тим, що маємо високий рівень різноманітності типів водойм, маємо й високий рівень біорізноманітності водних рослинних ценозів. Просторовий розподіл досить динамічний, оскільки стан гідросистеми протягом вегетаційного сезону і в різні роки змінюється в досить значних межах. З цієї причини, а також у зв’язку із тим, що водна рослинність заповідника є окремим об’єктом досліджень (Барановський Б.О., Дніпропетровський держуніверситет), нижче приведено лише узагальнені відомості щодо складу і наявності рідкісних угруповань, без розшифровки топологічних закономірностей розповсюдження ценозів. Згідно з традиційним розподілом макрофітів розглянемо три групи угруповань за ознакою типу пристосування домінантів до водного середовища: А. Прикріплена до грунту з плаваючим на поверхні листям рослинність Формації: водяного горіху плаваючого - Trapeta natantis, латаття білого -Nymphaeeta albae, глечиків жовтих - Nuphareta luteae, - занесені до Зеленої книги України, але звичайні і широко поширені в заплаві заповідника; рдесника плаваючого - Potamogetoneta natantis, - в заповіднику дуже рідко (єдине сучасне місцезростання в протоці біля оз. Жовтенького). Б. Прикріплена занурена рослинність Формації: рдесників: кучерявого - Potamogetoneta crispus (рідкісна), пронизанолистого - P. perfoliati (масова по Дніпру), гребінчастого - P. cristatus (звичайна у солонуватоводних водоймах Проточі); водопериці колосистої - Myriophylleta spicati (досить звичайно); валіснерії спіральної - Vallisnerieta spiralis, елодеї канадської - Elodeeta canadensis, різухи морської - Najadeta marinae, (усі три розсіяно в водоймах придіпровської частини заплави і островів); куширу зеленого - Ceratophylleta demersi (найбільш широко поширене угруповання серед макрофітних), куширу донського - C. tanaitici, (дуже рідксне угруповання, відоме з одного притерасного озерця на Проточі (Зелена книга Української РСР). В. Вільноплаваюча рослинність
Формації: пухирчатки звичайної - Utricularieta vulgaris (в заповіднику, напевне зникаюча); рясок: триборозенчастої - Lemneta trisulcae, малої - L. minoris, (широкопоширені в різних типах водойм); спіродели багатокореневої - Spirodelleta polyrhizae (звичайна, переважно в прирусловій частині заплави); водяного різаку - Stratioteta aloiditis (у озерах заплави, на старих заростаючих ділянках плесів); жабурнику звичайного - Hydrochariteta morsus-ranae (займає незначні площі в прибережних смугах внутрішніх водойм); сальвінії плаваючої - Salvinieta natantis (широко розповсюджена по всій заплаві, часто утворює суцільні моновидові зарості в озерах і старицях із слабкою проточністю (Зелена книга України). Завершуючи огляд водних фітоценозів, можна відзначити, що до середини вегетаційного періоду внутрішня система водойм заповідника майже повністю (до 90%) вкривається біомасою макрофітів (за винятком єриків, найбільш глибоких центральних плесів великих озер та руслової частини Дніпра). Водними угрупованнями завершується характеристика природної рослинності Дніпровсько-Орільського заповідника. Залишається ще додати кілька тез щодо сегетальної і бур’янової рослинності, хоча спеціальних досліджень по цій групі не проводилось. Осередки бур’янової рослинності зосереджені в Орловій балці і в 12 кварталі (на півночі заповідника). Справа в тому, що тут розташовані ділянки агрокультурного ландшафту, що увійшли до заповідника як господарська зона і нині використовуються переважно для забезпечення працівників заповіднику городами і вирощування ярових зернових. На сучасному етапі значна частина орних площ перетворились в перелоги, де панують агрегації і угруповання із домінуванням чорнощиру нетреболистого, амброзії полинолистої, лободи білої, мишію зеленого і сизого, осоту польового, щириці загнутої, нетреби звичайної, та інших широкопоширених польових бур’янів. Слід зазначити, що ареал поширення бур’янових угруповань не поширюється за межі орних земель. Площа останніх в заповіднику (разом із перелогами) складає 56 га. Рослинність заповідника в цілому являє собою дуже складний комплекс інтразональних і азональних угруповань, характерних для долинно-терасового ландшафту степової частини Дніпра. За ступенем антропогенної трансформованості рослинність можна віднести до напівприродної і вторинно відновленної природної. Практично уся площа заповідника так чи інше зазнала прямого антропогенного впливу в минулому, крім того, нині гідрологічний режим території знаходиться під постійним контролем антропогенного чинника (функціонування каскаду Дніпровських водосховищ). Але при цьому рослинний покрив зберігає більшість рис аборигенності. Так, у складі водної рослинності ценози, занесені до Зеленої книги України (із сальвінією плаваючою, водяним горіхом плаваючим) займають домінуюче положення. Деякі угруповання, як наприклад, своєрідні чорнокленники на піщаній арені, заслуговують подальшого вивчення і, напевне, внесення до нового видання Зеленої книги. Порівняння ценотичного різноманніття лісових угруповань станом на тридцяті роки і на кінець дев’яностих років двадцятого століття вказує на те, що воно практично залишилося без змін (за винятком широкої експансії аморфи практично в усі заплавні типи лісу). Таке порівняння дає підставу для припущення відносно певної стійкості (або, принаймні, високої буферності) природного комплексу Дніпровсько-Орільского заповідника, що нині є унікальним резерватом, в якому зберігається останній фрагмент середньозаплавно-аренного природного комплексу, колись притаманного долині Дніпра (в межах підзони різнотравно-типчинно-ковилових степів).
Література
Барановский Б.А. Антропогенная трансформация водной и прибрежной растительности Запорожского водохранилища: Дис…. канд. биол. Наук. Днепропетровск, 1993. – 271 с.
Бельгард О.Л., Кириченко Т.Ф. До типології заплавних лісів Середнього Дніпра. //Зб. робіт біол. ф-ту Дніпропетровського держ. ун-ту. Дніпропетровськ, 1938, вип. 2, с.129-141.
Геоботанічне районування Української РСР. Київ, 1977. – 304 с.
Емшанов Д.Г. Об организации фитоценотических микрозаповедников редких и исчезающих растений и сообществ в условиях Степного Приднепровья. //Кадастров. исследования степных биогеоценозов Присамарья Днепровского, их антропоген. динамика и охрана. Дн-ск, ДГУ, 1991. С. 198-207.
Літопис природи Дніпровсько-Орільського природного заповідника. Т. 6, 1997. - С. 106-127.
Манюк В.В. Эколого-флористические особенности дубрав Днепровско-Орельського природного заповедника. //Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель. Дн-ськ, ДДУ, 1998.- С. 139-146.
Шеляг-Сосонко Ю.Р., Стойко С.М., Дидух Я.П. Зеленая книга Украинской ССР. Киев, 1987. -216 с.
Джерело: http://zsu2.tripod.com/pdf/zsu6.pdf |
